ЗГОДА ІПОТЕКОДАВЦЯ НА ПЕРЕДАЧУ ЙОГО МАЙНА ІПОТЕКОДЕРЖАТЕЛЮ НЕ Є ВОЛЕВИЯВЛЕННЯМ ВЛАСНИКА НА ВИБУТТЯ МАЙНА З ЙОГО ВОЛОДІННЯ В РОЗУМІННІ СТАТТІ 388 ЦК УКРАЇНИ: ВС

До суду звернулась особа з позовом про витребування квартири у відповідача. Позивач зазначав, що квартира була передана ним в іпотеку, а згодом була зареєстрована за Товариством. Постановою окружного суду рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень визнано неправомірним та скасовано.

Після отримання інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу стало відомо, що належна йому на праві приватної власності квартира була набута у власність на підставі договору купівлі-продажу Відповідачем.

Позивач покликався на положення частини першої статті 321, пункту 3 частини першої статті 388 Цивільного кодексу України, статтю 41 Конституції України, та вказував на те, що належна йому на праві власності спірна квартира була зареєстрована за Товариством з порушенням вимог закону, у зв'язку з чим Відповідач придбав цю квартиру за відплатним договором в особи, яка не мала права її відчужувати та просив витребувати у Відповідача на свою користь квартиру.

Суди першої та апеляційної інстанції відмовили особі у задоволенні позовних вимог.

Суди виходили з того, що відповідно до договору іпотеки позивач надав свою згоду на передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». 

Постанова ж окружного адміністративного суду не свідчить про те, що спірна квартира вибула з володіння Позивача не з його волі, оскільки своє волевиявлення на передачу права власності на квартиру при порушенні зобов'язання за кредитним договором позивач надав у договорі іпотеки, а лише констатує, що реєстрація права власності за іпотекодержателем здійснена приватним нотаріусом за межами його повноважень та не у спосіб, передбачений законом. 

КЦС ВС задовольнив касаційну скаргу Позивача, рішення судів першої та апеляційної інстанції скасував та позов задовольнив, витребувавши з незаконного володіння Відповідача квартиру.

Суд касаційної інстанції зазначив, що сама по собі умова договору іпотеки про можливість набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, не свідчить про волевиявлення іпотекодавця на вибуття майна з його володіння.

ВС роз’яснив, що аналіз наведених положень статей 17, 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку» дає підстави зробити висновок про те, що згода іпотекодавця на передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя), не є беззастережною, а залежить від ряду умов, а саме: чинності іпотеки, невиконання або неналежного виконання основного зобов'язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на це майно. 

Тому Суд дійшов висновку, що така згода не може вважатися волевиявленням власника на вибуття майна з його володіння в розумінні статті 388 ЦК України (постанова від 14.02.2018 у справі № 127/8068/16-ц).

Українське право