До суду звернулась особа з позовом, в якому просила суд визнати її наймачем квартири та зобов'язати ЖЕК, як наймодавця, укласти з нею договір найму квартири.
Позивач зазначала, що рішенням виконкому міської ради її матері надано в користування чотирикімнатну квартиру. Мати позивача померла та на даний час у квартирі зареєстровані та проживають її чоловік, їх неповнолітні діти, її рідні сестри з неповнолітніми дітьми та її рідній брат. Позивач звернулась до виконавчого комітету міської ради із заявою про визнання її наймачем квартири та укладення договору найму, посилаючись на те, що брат із сестрою не надають згоди на визнання її наймачем житла, що позбавляє її можливості звернутися до виконавчого комітету з даного питання з необхідними документами.
Рішенням суду позов особи задоволено частково та зобов'язано ЖЕК укласти з нею договір найму квартири.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 106 ЖК Української РСР повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім'ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.
Суд виходив з того, що право позивача підлягає судовому захисту та договір найму житлового приміщення повинен бути укладений, оскільки саме позивач фактично виконує обов'язки наймача спірного житлового приміщення після смерті матері, сплачує комунальні послуги, першою виявила інтерес до укладення з нею, як старшою по віку в родині, такого договору найму, а повнолітній член сім'ї наймача не визнає право позивача на укладення з нею договору найму житлового приміщення, і у матеріалах справи відсутні відомості, що вона звернулась з аналогічною заявою до виконкому першою.
Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції та зазначив, що відсутність відмови наймодавця в укладенні з позивачем договору найму на спірну квартиру не є підставою для відмови у позові, оскільки право позивача не визнавалось іншими мешканцями квартири, що спонукало її до звернення за вирішенням спірного питання до суду.
З касаційними скаргами на рішення судів звернулась сестра позивача та Житлово-експлуатаційна контора, в яких зазначали, зокрема, що всупереч вимог статей 104, 106 ЖК Української РСР питання зміни договору найму спірної квартири виконкомом міської ради та ЖЕК по суті не розглядалось та суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, без відповідного, належним чином оформленого звернення позивача вирішив питання, яке належить до компетенції виконавчого комітету міської ради та ЖЕК. Також покликались на те, що рішення наймодавця може бути оскаржене у судовому порядку у випадку відмови наймодавця. Разом з тим, рішення про відмову в зміні договору найму ні виконавчим комітетом Хмельницької міської ради, ні ЖЕК не приймалось, відтак позивач не скористалась способами реалізації своїх житлових прав, визначених законом, та її право не порушено.
КЦС ВС не визнав доводи касаційних скарг обґрунтованими, а рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.
ВС вказав, що обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.
Також суд врахував те, що одним з відповідачів, яка є членом сім'ї позивача, дійсно не визнається право останньої на укладення договору найму спірного приміщення.
Суд касаційної інстанції погодився з висновком судів попередніх інстанцій, що відсутність вмотивованої відмови виконавчого органу органу місцевого самоврядування, в контексті положень статті 106 ЖК Української РСР, не позбавляє права особу звернутися за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права до суду, та не є підставою для залишення позову без задоволення (постанова від 30.01.2018 у справі № 686/15695/15ц).
_03_03.png)
