Особа звернулась до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення та зазначала, що є власницею цього будинку, а відповідачі без дозволу позивача зареєстрували місце проживання в ньому. Такі дії вважала перешкоджанням у користуванні спірним об’єктом нерухомого майна. У зв’язку з цим позивач просила суд виселити осіб з житлового будинку. Відповідач посилався на те, що є співвласником житлового будинку, поряд з цим зазначав, що не проживає в будинку.
Суди всіх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Суд першої інстанції встановив, що рішенням апеляційного суду визнано за сторонами право власності на частки в будівельних матеріалах та обладнанні, які були використані в процесі будівництва житлового будинку. Не зважаючи на це, реєстраційною службою було прийнято рішення про державну реєстрацію за позивачем права власності на весь житловий будинок. Згодом свідоцтво про право власності на нерухоме майно в судовому порядку визнано незаконним та скасовано.
Також проводилась державна реєстрація і за відповідачем права власності на частку в житловому будинку, але постановою ВАСУ таке рішення реєстраційної служби визнане незаконним та скасоване.
Суд першої інстанції виходив з того, що на час розгляду справи державна реєстрація права власності на спірний житловий будинок не відбулася за сторонами, вони є співвласниками лише будівельних матеріалів та обладнання, які були використані в процесі будівництва спірного житлового будинку, а тому мають рівні права щодо володіння, користування та розпорядження цим майном. Суд вважав необґрунтованими вимоги про примусове виселення відповідачів із спірного будинку у зв'язку з недоведеністю передбачених частиною третьою статті 116 ЖК України підстав для їх виселення.
З таким рішенням погодився апеляційний суд та Касаційний цивільний суд ВС.
Відповідно до статті 391 ЦК України право вимагати усунення перешкод у здійсненні права власності має власник.
ВС зазначив, що відповідно до статті 331 ЦК України право власності на нерухоме майно виникає з моменту його прийняття до експлуатації, якщо договором або законом передбачено прийняття цього майна до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
ВС зауважив, що враховуючи, що право власності на спірний будинок не зареєстроване у встановленому законом порядку, право власності на нього не виникло, а тому відсутні підстави вважати порушеним право власності позивача, яке не виникло.
А тому ВС визнав обґрунтованим висновок судів про те, що заявлені позовні вимоги не ґрунтуються на положеннях норм статті 331 ЦК України, оскільки станом на час розгляду спору право власності на житловий будинок не зареєстроване за сторонами, вони є співвласниками лише будівельних матеріалів та обладнання, які були використані в процесі будівництва, а чинним законодавством не передбачено виселення осіб із такого майна (постанова від 23.01.2018 у справі № 359/2786/14).
_03_03.png)
