flag Судова влада України

Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

НАЯВНІСТЬ БОРГОВИХ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ ДАРУВАЛЬНИКА НЕ МОЖЕ ВВАЖАТИСЯ ТЯЖКОЮ ОБСТАВИНОЮ У РОЗУМІННІ ПОЛОЖЕНЬ Ч. 1 СТ. 233 ТА СТ. 717 ЦК УКРАЇНИ

12 січня 2018, 11:05

Позивач просила суд визнати недійсним договір дарування квартири та посилалась на те, що їй належала квартира та на підставі договору дарування її було відчужено на користь чоловіка. Позивач вказувала, що договір укладався на вкрай невигідних для неї умовах під впливом тяжкої обставини - небезпеки втратити житло внаслідок можливих дій з боку кредиторів. А відповідач був обізнаний про це, але діючи недобросовісно, в подальшому здійснив відчуження спірної квартири на користь своєї матері за договором дарування. Позивач продовжує проживати в спірній квартирі разом зі своїм сином, спірна квартира знаходиться в її володінні, в той час як відповідачі в спірній квартирі не проживають.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним.

Суд вказав на те, що за змістом статті 717 ЦК України при укладенні договору дарування волевиявлення дарувальника має бути спрямоване на добровільне, безоплатне, без будь-яких примусів (життєвих обставин або впливу сторонніх осіб) відчуження належного йому майна на користь обдаровуваного. Тобто при укладенні договору дарування волевиявлення дарувальника має бути спрямоване на добровільне, безоплатне, без будь-яких примусів (життєвих обставин або впливу сторонніх осіб) відчуження належного йому майна на користь обдаровуваного.

Суд зауважив, що подарована квартира є постійним місцем проживання позивача та місцем проживання її неповнолітнього сина, на момент укладення спірного договору позивач мала боргові зобов’язання перед іншими особами в значній для себе сумі. Погрози з боку кредиторів позивач сприймала як реальну небезпеку втрати житла за борги, а тому здійснила відчуження житла на безоплатній основі, тобто на вкрай невигідних для себе умовах, та менш ніж через 2 місяці після його укладення звернулась до суду з позовом про визнання договору недійсним.

Апеляційний суд не підтримав позицію суду першої інстанції, скасував рішення, а у позові відмовив.

Апеляційний суд вказав, що відповідно до постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

На думку суду апеляційної інстанції, судом першої інстанції не було враховано, що наявність боргових зобов'язань дарувальника на час укладення спірного договору дарування, не може вважатися тяжкою обставиною у розумінні положень ч. 1 ст. 233 та ст. 717 ЦК України.

З апеляційним судом погодився ВССУ, який також не знайшов підстав для задоволення позовних вимог та зазначив, що районний суд формально послався на наявність тяжких обставин для позивача (ухвала ВССУ від 25.10.2017 у справі № 521/9257/14-ц).

Українське право