До суду звернулась особа з позовом про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки власнику.
Позивач вказував, що відповідно до договору оренди землі передав в оренду строком на 10 років земельну ділянку відповідачу. У договорі оренди вказувалось, що форма орендної плати визначається за усною домовленістю сторін, вноситься 1 раз на рік до 31 грудня. Проте у договорі не передбачено розміру орендної плати, що є суттєвою умовою договору оренди земельної ділянки, і є підставою для визнання його недійсним.
Позивач в судовому засіданні пояснив, що вказаний договір він особисто не укладав та не підписував, своєї згоди на його укладення іншими особами від його імені нікому не надавав.
Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив. Суд встановив, що у грудні 2013 року позивач отримав від відповідача орендну плату та таким чином дізнався про існування договору оренди земельної ділянки. Протягом 2014-2016 років отримував орендну плату у грошовій або натуральній формі: у 2014 році на суму 3180,00 гривень, у 2015 році на суму 6080,00 гривень, у 2016 році на суму 5750,00 гривень.
Статтею 15 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є: об’єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди;орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Представник районної державної адміністрації в судовому засіданні пояснив, що вказаний договір було зареєстровано державним реєстратором на підставі заяви директора відповідача. Договором було передбачено, що у випадку грошової форми оплати щорічна орендна плата вноситься орендарем у розмірі 4225,00 гривень. Зазначив, що про наявність іншого примірника договору, в якому не зазначено розмір орендної йому невідомо.
Суд зазначив, що відсутність у договорі оренди земельної ділянки однієї з істотних умов цього правочину відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» та ст. 8 постанови Кабінету Міністрів України № 2073 від 25 грудня 1998 року «Про затвердження порядку реєстрації договорів оренди землі» є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди землі, а також для визнання договору недійсним.
Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та у позові відмовив та вказав, що сторони погодили, що розмір орендної плати переглядається за згодою сторін на умовах, передбачених законодавством України. У разі недосягнення згоди щодо зміни розміру орендної плати спір розглядається у судовому порядку. Апеляційний суд зауважив, що доказів того, що права особи дійсно порушуються у зв’язку з відсутності в договорі оренди деяких умов, їх істотності, матеріали справи не містять.
ВССУ погодився з рішенням апеляційного суду. ВССУ вказав, що, виходячи з того, що відповідно до статті 3 ЦПК України та статті 15 ЦК України у порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, суд повинен встановити, чи дійсно порушує право орендодавця відсутність у договорі оренди умов, передбачених статтею 15 Закону України «Про оренду землі», визначити істотність цих умов, а також з'ясувати, у чому саме полягає порушення законних прав орендодавця (позиція ВСУ у постанові від 04.02.2015 у справі № 6-233цс14).
Суд зазначив, що матеріали справи дійсно не містять доказів про те, що права позивача порушуються у звʼязку з відсутністю в договорі оренди істотної умови, зокрема орендної плати, оскільки протягом 2013-2015 років особа отримував оренду плату за землю. А тому за таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог (ухвала від 02.11.2017 у справі № 618/588/16-ц).
_03_03.png)
