Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
ВГСУ відмовив у задоволенні позову заступника керівника місцевої прокуратури до Товариства про визнання недійсною довіреності.
Позивач звернувся до господарського суду з позовом до Товариства та просив визнати недійсною видану особі довіреність в частині представництва особою інтересів Товариства перед органами Державної фіскальної служби в цивільних, господарських, адміністративних та інших правовідносинах, в господарських, адміністративних судах та судах загальної юрисдикції по першій, апеляційній та касаційній інстанціях у господарських, адміністративних, цивільних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення.
Позивач посилався на те, що в порушення пункту 3 частини 1 статті 26 Закону України «Про запобігання корупції» особа до спливу року з дня припинення діяльності у Головному управлінні ДФС на підставі оспорюваної довіреності представляв інтереси Товариства в окружному адміністративному суді у справі за позовом Товариства до Головного управління ДФС про скасування податкових повідомлень-рішень.
Місцевий господарський суд у задоволенні позову відмовив. Суд послався на те, що на момент звільнення особа працював у окремому територіальному органі Державної фіскальної служби України - об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС, а не в Головному управлінні ДФС, тому на нього обмеження, встановлені пунктом 3 частини 1 статті 26 Закону України «Про запобігання корупції», не розповсюджуються.
Апеляційний господарський суд скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позов. Апеляційна інстанція визначила, що в розумінні пункту 3 частини першої статті 26 Закону України «Про запобігання корупції» органом, в якому працював особа на момент звільнення і за участю якого у справі, зокрема, судовій, не може представляти інтереси будь-якої іншої особи, в тому числі відповідача, упродовж року з часу припинення діяльності, пов'язаної з виконанням функцій держави, є Державна фіскальна служба України.
Вищий господарський суд України скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій.
Суд зазначив, що, приймаючи рішення суди обох інстанцій виходили із того, що обмеження, визначені пунктом 3 частини 1 статті 26 Закону України «Про запобігання корупції» є правовою підставою для визнання недійсною довіреності, на підставі якої таке представництво здійснено.
Проте з приписів пункту 3 частини першої статті 26 Закону України «Про запобігання корупції» вбачається, що заборону визначено для вчинення відповідних представницьких дій у справах (у тому числі в тих, що розглядаються в судах), і така заборона стосується саме особи, яка свого часу була уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. При цьому положення цієї норми права не поширюють заборон на видачу довіреності іншою особою для здійснення такого представництва.
ВГСУ вказав, що довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Довіреність є одностороннім правочином, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника.
Суд роз’яснив, що оскільки довіреність є одностороннім правочином, її чинність не залежить від волевиявлення особи, якій її видано.
З огляду на положення статті 215 Цивільного кодексу України правочин визнається недійсним, якщо саме у момент його вчинення було недодержання вимог, встановлених частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України.
ВГСУ зазначив, що положення цієї норми права не визначають дії, які вчинені після вчинення правочину, підставою для визнання його недійсним, а тому у позові належить відмовити саме із цих підстав (постанова від 20.09.2017 у справі № 922/4229/16).
_03_03.png)
