"10 грудня-Міжнародний день прав людини. Судова влада України на захисті законних прав та інтересів громадян"

11 грудня 2013 року Теплодарським міським судом Одеської області проведено лекцію з елементами бесіди з учнями дев'ятого та десятого класів на тему:

"10 грудня-Міжнародний день прав людини. Судова влада України на захисті законних прав та інтересів громадян".

Стислий огляд проведеної лекції:

10 грудня в світі відзначають Міжнародний день захисту прав людини. Ця дата була впроваджена Генеральною Асамблеєю ООН в 1950 році на честь прийняття 10 грудня 1948 року Загальної декларації з прав людини. Декларація стала першим світовим документом, що сформулював положення про права людини.

          Права людини — це певні можливості, що ґрунтуються на загальнолюдській моралі, та необхідні людині для її існування і розвитку в конкретних історичних умовах. Вони мають бути загальні та рівні для всіх.

          Загальна декларація прав людини, проголосила рівність всіх жителів планети перед законом. Людина, її життя і гідність, права та свободи визнано найвищою цінністю кожної держави.

          28 червня 1996 року Верховна Рада України прийняла Конституцію України, в якій відображені всі норми, які проголошені Загальною декларацією прав людини та зазначено, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

         Основний Закон проголошує: «Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними». Це означає, що більшість прав і свобод, які ми маємо за Конституцією, як загальновизнані у світі стандарти можливої поведінки, належать кожній людині від народження, і суспільство і держава це визнають як факт. 

         Конституційні права і свободи людини і громадянина мають ряд властивостей і рис, які не тільки виділяють їх із загальної системи прав, а й зумовлюють їх вирішальну роль у визначенні правового статусу особи в суспільстві і державі. Вони відрізняються від інших прав за змістом та формою закріплення, оскільки права та свободи набувають статусу конституційних лише після закріплення їх Конституцією України. Права і свободи людини і громадянина є основними за змістом, оскільки за їх допомогою глибоко і повно проявляються і регулюються найбільш важливі відносини між державою і громадянином.

         З проголошенням України незалежною державою право кожного на судовий захист стало одним із фундаментальних прав людини, гарантованих у конституційному порядку. Закріплене в конституціях більшості розвинутих держав, воно посідає чільне місце в структурі конституційно-правового статусу людини та є необхідним фактором.

         Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань, звертатися за захистом до суду та інших державних органів. Також кожен має право звернутися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а після використання всіх національних засобів правового захисту - за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

         Стаття 124 Конституції визначає, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

         Існування судової влади обумовлюється покладанням на неї особливої функції - захисту прав і законних інтересів громадян. Суд у процесі здійснення цієї функції повинен забезпечити захист усього комплексу соціально-економічних, політичних прав, особистих прав і свобод громадян. Отже судовий захист є найвищою гарантією забезпечення прав і свобод громадян, тому що суд займає визначене положення в системі влади.

         Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

         Суд,  здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує  кожному  право  на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (Закон України «Про судоустрій і статус суддів»).

         Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового  процесу перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак.

         Звернення до суду за захистом порушених прав, в демократичній країні, має бути гарантом об’єктивного, повного і всебічного розгляду всіх обставин, що мають юридичне значення і, як кінцевий результат, – забезпечити винесення законного, обґрунтованого і справедливого рішення.  

         Систему судів загальної юрисдикції складають:

     1) місцеві суди;

     2) апеляційні суди;

     3) вищі спеціалізовані суди;

     4) Верховний Суд України.

           Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України.

         Якими нормативно-правовими актами у своїй діяльності керуються суди загальної юрисдикції.

         У своїй роботі суди керуються насамперед: Конституцією України, Кодексом законів про працю України, Цивільним процесуальним кодексом, Кримінальним процесуальним кодексом, Кодексом адміністративного судочинства, Кодексом України про адміністративні правопорушення, та іншими кодексами України; Законами України: «Про судоустрій і статус суддів», «Про державну службу», «Про засади запобігання і протидії корупції», «Про звернення громадян», та іншими. В кожному суді діють також Інструкція з діловодства суду, Правила поведінки працівника суду, Правила внутрішнього трудового розпорядку суду, та ін.

         Суди  загальної  юрисдикції  спеціалізуються  на  розгляді цивільних,  кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

         Місцевими загальними судами є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, що розглядають цивільні, кримінальні, адміністративні  справи, а також справи про   адміністративні правопорушення  у випадках та порядку, передбачених процесуальним законом.    

         Місцевими  господарськими  судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, що розглядають справи, що виникають із  господарських  правовідносин,  а також інші справи,  віднесені процесуальним законом до їх підсудності. 

         Місцевими адміністративними судами є окружні адміністративні суди, а також інші суди, передбачені процесуальним законом, що розглядають справи адміністративної юрисдикції.

         Вищими  спеціалізованими  судами є:  Вищий спеціалізований суд України з  розгляду  цивільних  і  кримінальних  справ,  Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України.  

        Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України.

              Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних. 

        На  посаду  судді  може  бути  рекомендований громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки,  проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою (Вища кваліфікаційна комісія суддів України, після проведення необхідних дій, прийняття документів, вносить рекомендації Вищій раді юстиції про призначення кандидата на посаду судді, яка розглядає на  засіданні питання про призначення кандидата на посаду судді та вносить в разі прийняття позитивного рішення подання Президентові України про призначення кандидата на посаду судді.

       Організація спеціальної підготовки кандидата на посаду судді здійснюється Національною школою суддів України.  

       Обрання судді безстроково здійснюється Верховною Радою України, на п»ять років – президентом України.

        У судах загальної юрисдикції  функціонує  автоматизована система документообігу.    

        Персональний склад суду для розгляду конкретної  справи визначається автоматизованою системою документообігу за  принципом вірогідності  розподілу справ під час реєстрації в суді позовних заяв, клопотань та скарг.

       Автоматизована системи документообігу в судах загальної юрисдикції забезпечує:

- об’єктивний та неупереджений розподіл справ між суддями з додержанням принципів черговості, рівної кількості справ для кожного судді, вірогідності, з врахуванням завантаженості кожного судді, спеціалізації, а також вимог процесуального закону;

 - надання фізичним та юридичним особам інформації про стан розгляду справ, в яких вони є учасниками процесу;

 - централізоване зберігання текстів судових рішень та інших процесуальних документів;

 - підготовку статистичних даних;

 - реєстрацію вхідної та вихідної кореспонденції, етапів її руху;

 - видачу судових рішень та виконавчих документів на підставі наявних у автоматизованій системі даних;

 - передачу справ до електронного архіву.

           Функціональні обов’язки, права користувачів автоматизованої системи, надання та позбавлення права доступу до неї в кожному окремому суді визначаються на підставі наказів голови суду та керівника апарату суду.

         Користувачі автоматизованої системи відповідно до їх прав  вносять до бази даних автоматизованої системи передбачену Положенням інформацію та згідно із законодавством несуть відповідальність за її достовірність.

          Короткий зміст інформації щодо роботи «Електронного суду».

          Надсилання процесуальних документів електронною поштою учасникам судового процесу.

          Надсилання судової повістки у вигляді SMS-повідомлень.